22 грудня доцент Кафедри Роман Паливода виступив рецензентом на засіданні разової спеціалізованої вченої ради із захисту дисертаційної роботи аспірантки Кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії НМУ імені О.О. Богомольця Галини Жураковської «Загоєння ран м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки, закритих різними методами» на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD). Науковий керівник роботи – член-кореспондент НАМН України, проф. Маланчук В.О.
У разовій спеціалізованій вченій раді взяли участь проректор закладу вищої освіти з навчальної роботи Полтавського державного медичного університету, професор Давид Авєтіков та завідувач кафедри хірургічної стоматології Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, професор Ярослав Нагірний, професор вище зазначеної кафедри Оксана Воловар, професор Олена Астапенко.
Рана є одним з проявів травматичного або хірургічного впливу на тканини та органи. Загоєння шкірних покривів відбувається з утворенням рубця, а його локалізація в щелепно-лицевій ділянці посилює естетичні вимоги. Боротьба з рубцевими деформаціями є серйозним викликом та реалізується багатьма рішеннями, від косметологічних процедур (СО2 лазер, мазі, тейпи, ботулотоксинтерапія, силіконові пластирі тощо) до оперативних технік з використанням клаптів та вільної пересадки шкіри.
Фактори, що впливають на утворення рубцевої тканини, можна розділити на ті, що не залежать від втручання хірурга і ті, що залежать. Перші визначаються характером сполучної тканини, фенотиповими характеристиками індивідуума, внутрішнім резервом організму пацієнта. Інша група – способом та локалізацією розрізу (хірургічні рани), а також способом зближення та закриття операційної рани. Саме в цьому аспекті і працювала дисертантка.
Галина Жураковська провела порівняльне морфологічне вивчення різних способів закриття рани в експерименті на щурах: вузлові техніки, використання шкірного клею на основі 2-октілцианокрилату і електрозварювання м’яких тканин апаратом ПАТОНМЕД.
В Україні розробка електрозварювання живих тканин розпочалася в 1992 році силами експериментального відділу Інституту хірургії і трансплантології спільно з лікарнею ОХМАТДИТ і пов’язана з ім’ям видатного вченого, академіка, новатора Бориса Патона. Колектив авторів проекту «Зварювання живих м’яких тканин» під керівництвом академіка був удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки в 2004 році. Цей метод використовується в багатьох галузях медицини: гінекології, урології, торакальній хірургії, офтальмології, онкології та ін. Проведено понад 80 тис. оперативних втручань, розроблено більше 130 оперативних методик.
У разовій спеціалізованій вченій раді взяли участь проректор закладу вищої освіти з навчальної роботи Полтавського державного медичного університету, професор Давид Авєтіков та завідувач кафедри хірургічної стоматології Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, професор Ярослав Нагірний, професор вище зазначеної кафедри Оксана Воловар, професор Олена Астапенко.
Рана є одним з проявів травматичного або хірургічного впливу на тканини та органи. Загоєння шкірних покривів відбувається з утворенням рубця, а його локалізація в щелепно-лицевій ділянці посилює естетичні вимоги. Боротьба з рубцевими деформаціями є серйозним викликом та реалізується багатьма рішеннями, від косметологічних процедур (СО2 лазер, мазі, тейпи, ботулотоксинтерапія, силіконові пластирі тощо) до оперативних технік з використанням клаптів та вільної пересадки шкіри.
Фактори, що впливають на утворення рубцевої тканини, можна розділити на ті, що не залежать від втручання хірурга і ті, що залежать. Перші визначаються характером сполучної тканини, фенотиповими характеристиками індивідуума, внутрішнім резервом організму пацієнта. Інша група – способом та локалізацією розрізу (хірургічні рани), а також способом зближення та закриття операційної рани. Саме в цьому аспекті і працювала дисертантка.
Галина Жураковська провела порівняльне морфологічне вивчення різних способів закриття рани в експерименті на щурах: вузлові техніки, використання шкірного клею на основі 2-октілцианокрилату і електрозварювання м’яких тканин апаратом ПАТОНМЕД.
В Україні розробка електрозварювання живих тканин розпочалася в 1992 році силами експериментального відділу Інституту хірургії і трансплантології спільно з лікарнею ОХМАТДИТ і пов’язана з ім’ям видатного вченого, академіка, новатора Бориса Патона. Колектив авторів проекту «Зварювання живих м’яких тканин» під керівництвом академіка був удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки в 2004 році. Цей метод використовується в багатьох галузях медицини: гінекології, урології, торакальній хірургії, офтальмології, онкології та ін. Проведено понад 80 тис. оперативних втручань, розроблено більше 130 оперативних методик.
