Ефективність лікування раку щитоподібної залози радіоактивним йодом перевищує 90%. Однак, радіоактивна речовина впливає не тільки на щитоподібну, а й на слинні залози. Їхня функціональність руйнується, внаслідок чого суттєво погіршується якість життя пацієнтів. Кафедра однією з перших в Україні зайнялася дослідженням цієї проблематики. Зокрема, оприлюднила цікаву статтю з цієї теми Аспірантка Кафедри, лікар-стоматолог поліклінічного віділення ДУ “Інститут ендокринологіх та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМНУ” Вікторія Макаренко.
Стаття вийшла в Українському радіологічному та онкологічному журналі (т.31, %1, 2023) і називається “Сцинтиграфія з 99mTc-пертехнетатом у діагностиці променевих уражень слинних залоз після лікування папілярної карциноми щитоподібної залози”.
Під впливом іонізуючого випромінювання уражуються всі елементи структури залози: ацинуси, протоки, мікроциркуляторне русло тощо. У слинних залозах виникає запальна реакція, яка веде до фіброзу паренхіми залоз і, як наслідок, до зниження слиновиділення. Змінюється характер слини, вона стає в’язкою, а її іонний склад змінюється; захисні та очисні властивості слини суттєво знижуються. В результаті, в порожнині рота хворого створюються умови для зростання кількості мікроорганізмів, а також для розвитку і прогресування радіомукозиту. Деякі авторі розглядають вплив радіоактивного йоду як пусковий механізм розвитку таких ускладнень, як: втрата чи порушення смаку, розвиток ксеростомії, порушення роботи шлунково-кишкового тракту, захворювання зубів та пародонту.
При цьому, поширеність та вираженість клінічних проявів радіаційного ураження слинних залоз є дуже варіативною. За різними даними, від 2 до 67% пацієнтів, що проходили терапію радіойодом, відзначають розвиток гострого та хронічного променевого сіалоаденіту. У 11–65% пацієнтів формуються ознаки хро- нічного сіалоаденіту, що проявляється вираженою функціональною недостатністю та формуванням стійкої ксеростомії.
В основу дослідження лягли клінічні результати обстеження 30 пацієнтів (3 чоловіки та 27 жінок), середній вік – 41,5±11,6 роки, прооперованих в Державній установі «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» з приводу високодиференційованої карциноми щитоподібної залози за період з 2015 по 2021 р.
Ступень і характер функціональних порушень великих слинних залоз, що виникали у пацієнтів після радіойодотерапії досліджувалися методом сіалосцинтиграфії з 99mTc-пертехнетатом. Також дослідники ставили за мету визначити чинники, що впливали на вираженість порушень.
Результати сцинтиграфії виявили порушення секреторної та екскреторної функції слинних залоз у всіх обстежених хворих. Вираженість порушень загалом була більшою в привушних залозах, але водночас в окремих спостереженнях відзначали переважне ураження підщелепних залоз.
Для вибірки була характерна виражена асиметрія, індивідуальна і топографічна варіативність ступеня ураження залоз. Крім того, кількість залоз із ознаками зниженої функції слиноутворення та/або слиновиділення була різною (від 1 до 4). У частини хворих на тлі зниження або повної втрати секреторної та/або екскреторної функції однієї чи декількох з них, в інших залозах виникали компенсаторні зміни, що проявлялися збільшенням коефіцієнтів секреції та екскреції із виходом за верхню межу норми. Згідно з отриманими даними, більш ефективно компенсувалися порушення секреції та концентрації слини, порівняно із зниженням екскреторної функції. Ці компенсаторні механізми виявлялися неефективними у значної кількості пацієнтів, що проявлялося в зниженні секреторної та концентраційної здатності всіх великих слинних залоз.
У пацієнтів із клінічними ознаками хронічного променевого сіалоаденіту після терапії радіоактивним 131I відзначалися глибокі розлади секреторної, екскреторної та концентраційної функцій великих слинних залоз, що мали значну індивідуальну і топографічну варіативність: кількість слинних залоз із ознаками функціональної недос- татності варіювала від 1 до 4, а у частини хворих на тлі зниження або повної втрати секреторної та/або екскреторної функції однієї чи декількох з них, в інших залозах виникали компенсаторні зміни, що проявлялися збільшенням коефіцієнтів секреції та екскреції, із виходом за верхню межу норми.
Ознаки декомпенсації проявлялися в зниженні секреторної та концентраційної здатності всіх великих слинних залоз були більшими для коефіцієнта екскреції – 50,0±4,6% пацієнтів, у порівнянні зі зниженим коефіцієнтом секреторної активності – 30,0±4,2% пацієнтів та коефіцієнтом концентрації – 20,8±3,7% пацієнтів. Екскреторна функція слинних залоз страждала найбільшою мірою, медіанне значення
коефіцієнта екскреції склало 0,690 (0–0,855) (норма 0,99–1,02). Медіанне значення
коефіцієнта секреції знижувалося до 1,015 (0,630–1,2) (норма 1,21–1,26). Характер і вираженість зміни індексів сіалосцинтиграфії не залежали від стадії основного захворювання і дози застосованого 131I.
Співавторами статті виступили завідувач Кафедри професор
Андрій Копчак
, завідувачка відділення радіонуклідної діагностики ДУ “Інститут серця МОЗ України”
Ірина Новер
ко
, завідувач відділення радіонуклідної діагностики ДУ “НАціональний інститут нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова НАМНУ” д.мед.н.
Сергій Ма
кеєв
.
Стаття вийшла в Українському радіологічному та онкологічному журналі (т.31, %1, 2023) і називається “Сцинтиграфія з 99mTc-пертехнетатом у діагностиці променевих уражень слинних залоз після лікування папілярної карциноми щитоподібної залози”.
Під впливом іонізуючого випромінювання уражуються всі елементи структури залози: ацинуси, протоки, мікроциркуляторне русло тощо. У слинних залозах виникає запальна реакція, яка веде до фіброзу паренхіми залоз і, як наслідок, до зниження слиновиділення. Змінюється характер слини, вона стає в’язкою, а її іонний склад змінюється; захисні та очисні властивості слини суттєво знижуються. В результаті, в порожнині рота хворого створюються умови для зростання кількості мікроорганізмів, а також для розвитку і прогресування радіомукозиту. Деякі авторі розглядають вплив радіоактивного йоду як пусковий механізм розвитку таких ускладнень, як: втрата чи порушення смаку, розвиток ксеростомії, порушення роботи шлунково-кишкового тракту, захворювання зубів та пародонту.
При цьому, поширеність та вираженість клінічних проявів радіаційного ураження слинних залоз є дуже варіативною. За різними даними, від 2 до 67% пацієнтів, що проходили терапію радіойодом, відзначають розвиток гострого та хронічного променевого сіалоаденіту. У 11–65% пацієнтів формуються ознаки хро- нічного сіалоаденіту, що проявляється вираженою функціональною недостатністю та формуванням стійкої ксеростомії.
В основу дослідження лягли клінічні результати обстеження 30 пацієнтів (3 чоловіки та 27 жінок), середній вік – 41,5±11,6 роки, прооперованих в Державній установі «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України» з приводу високодиференційованої карциноми щитоподібної залози за період з 2015 по 2021 р.
Ступень і характер функціональних порушень великих слинних залоз, що виникали у пацієнтів після радіойодотерапії досліджувалися методом сіалосцинтиграфії з 99mTc-пертехнетатом. Також дослідники ставили за мету визначити чинники, що впливали на вираженість порушень.
Результати сцинтиграфії виявили порушення секреторної та екскреторної функції слинних залоз у всіх обстежених хворих. Вираженість порушень загалом була більшою в привушних залозах, але водночас в окремих спостереженнях відзначали переважне ураження підщелепних залоз.
Для вибірки була характерна виражена асиметрія, індивідуальна і топографічна варіативність ступеня ураження залоз. Крім того, кількість залоз із ознаками зниженої функції слиноутворення та/або слиновиділення була різною (від 1 до 4). У частини хворих на тлі зниження або повної втрати секреторної та/або екскреторної функції однієї чи декількох з них, в інших залозах виникали компенсаторні зміни, що проявлялися збільшенням коефіцієнтів секреції та екскреції із виходом за верхню межу норми. Згідно з отриманими даними, більш ефективно компенсувалися порушення секреції та концентрації слини, порівняно із зниженням екскреторної функції. Ці компенсаторні механізми виявлялися неефективними у значної кількості пацієнтів, що проявлялося в зниженні секреторної та концентраційної здатності всіх великих слинних залоз.
У пацієнтів із клінічними ознаками хронічного променевого сіалоаденіту після терапії радіоактивним 131I відзначалися глибокі розлади секреторної, екскреторної та концентраційної функцій великих слинних залоз, що мали значну індивідуальну і топографічну варіативність: кількість слинних залоз із ознаками функціональної недос- татності варіювала від 1 до 4, а у частини хворих на тлі зниження або повної втрати секреторної та/або екскреторної функції однієї чи декількох з них, в інших залозах виникали компенсаторні зміни, що проявлялися збільшенням коефіцієнтів секреції та екскреції, із виходом за верхню межу норми.
Ознаки декомпенсації проявлялися в зниженні секреторної та концентраційної здатності всіх великих слинних залоз були більшими для коефіцієнта екскреції – 50,0±4,6% пацієнтів, у порівнянні зі зниженим коефіцієнтом секреторної активності – 30,0±4,2% пацієнтів та коефіцієнтом концентрації – 20,8±3,7% пацієнтів. Екскреторна функція слинних залоз страждала найбільшою мірою, медіанне значення
коефіцієнта екскреції склало 0,690 (0–0,855) (норма 0,99–1,02). Медіанне значення
коефіцієнта секреції знижувалося до 1,015 (0,630–1,2) (норма 1,21–1,26). Характер і вираженість зміни індексів сіалосцинтиграфії не залежали від стадії основного захворювання і дози застосованого 131I.
Співавторами статті виступили завідувач Кафедри професор
Андрій Копчак
, завідувачка відділення радіонуклідної діагностики ДУ “Інститут серця МОЗ України”
Ірина Новер
ко
, завідувач відділення радіонуклідної діагностики ДУ “НАціональний інститут нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова НАМНУ” д.мед.н.
Сергій Ма
кеєв
.
