Аспірантка Кафедри Вікторія Макаренко оприлюднила статтю "Клінічні прояви дисфункції слинних залоз, викликані I-131 у пацієнтів із карциномою щитоподібної залози" в 23-му номері за 2024 рік журналу Brazilian Journal of Oral Sciences.
В статті представлені результати ретроспективного аналізу частоти та тяжкості клінічних ознак пошкодження слинних залоз, викликаного радіойодом (131I), у ранні та довготривалі післярадіаційні періоди, а також визначити фактори ризику їх виникнення у пацієнтів із диференційованими карциномами щитоподібної залози.
В рамках дослідження 330 пацієнтів пройшли тиреоїдектомію з дисекцією лімфатичних вузлів. Через місяць після операції всі пацієнти отримали терапію радіойодом. Доза та кількість курсів варіювалися в залежності від стадії та морфологічного типу пухлини. У пізній післярадіаційний період пацієнтів опитували за допомогою стандартного анкетування, що дозволило ретроспективно оцінити характер та тяжкість симптомів радіаційно-індукованого пошкодження, а також час їх початку/зменшення.
Дослідження виявило, що радіаційно-індукований сіалоаденіт слинних залоз спостерігався у 51,2% пацієнтів, які лікувалися 131I. Основні симптоми включали біль та дискомфорт у слинних залозах (51,2% пацієнтів), набряк (48,8%), тимчасову або постійну сухість у роті (38%) та спотворення смаку (38%). Між наявністю та тяжкістю основних клінічних симптомів опромінення слинних залоз були статистично значущі кореляції. Значний зв'язок (r = 0,91, p < 0,001) був виявлений між набряком слинних залоз та відчуттям болю чи дискомфорту, що свідчило про запалення та утримання слини.
Головний висновок дослідження полягає в тому, що основні фактори, які впливають на формування хронічного радіаційно-індукованого сіалоаденіту та тяжкість запального процесу, включали стадію пухлини, загальну дозу радіофармацевтичних препаратів та тривалість після терапії радіойодом.
Асистент Кафедри Тетяна Павличук та завідувач Кафедри проф. Андрій Копчак виступили співавторами статті.
В статті представлені результати ретроспективного аналізу частоти та тяжкості клінічних ознак пошкодження слинних залоз, викликаного радіойодом (131I), у ранні та довготривалі післярадіаційні періоди, а також визначити фактори ризику їх виникнення у пацієнтів із диференційованими карциномами щитоподібної залози.
В рамках дослідження 330 пацієнтів пройшли тиреоїдектомію з дисекцією лімфатичних вузлів. Через місяць після операції всі пацієнти отримали терапію радіойодом. Доза та кількість курсів варіювалися в залежності від стадії та морфологічного типу пухлини. У пізній післярадіаційний період пацієнтів опитували за допомогою стандартного анкетування, що дозволило ретроспективно оцінити характер та тяжкість симптомів радіаційно-індукованого пошкодження, а також час їх початку/зменшення.
Дослідження виявило, що радіаційно-індукований сіалоаденіт слинних залоз спостерігався у 51,2% пацієнтів, які лікувалися 131I. Основні симптоми включали біль та дискомфорт у слинних залозах (51,2% пацієнтів), набряк (48,8%), тимчасову або постійну сухість у роті (38%) та спотворення смаку (38%). Між наявністю та тяжкістю основних клінічних симптомів опромінення слинних залоз були статистично значущі кореляції. Значний зв'язок (r = 0,91, p < 0,001) був виявлений між набряком слинних залоз та відчуттям болю чи дискомфорту, що свідчило про запалення та утримання слини.
Головний висновок дослідження полягає в тому, що основні фактори, які впливають на формування хронічного радіаційно-індукованого сіалоаденіту та тяжкість запального процесу, включали стадію пухлини, загальну дозу радіофармацевтичних препаратів та тривалість після терапії радіойодом.
Асистент Кафедри Тетяна Павличук та завідувач Кафедри проф. Андрій Копчак виступили співавторами статті.
